Белігеративні ландшафти Поділля стали невід'ємною, а в окремих випадках і характерною ознакою етнокультурних ландшафтів і завжди відрізнялася національною самобутністю. У багатій історико-культурній спадщині України визначне місце належить белігеративним оборонним ландшафтним комплексам – фортецям, замкам, оборонним монастирям, храмамам, міським укріпленням. Дослідження фортечно-замкових типу ландшафтів Поділля дає всі підстави висловити припущення, що вже у XIV ст. рівень розвитку фортифікацій нічим не поступався європейському, розвиваючись в напрямі найновіших досягнень військового досвіду.
Лише на території Західного Поділля є близько 500 середньовічних фортифікаційних споруд – замків, фортець, оборонних церков та синагог. Велика кількість польських фортець і замків – Ізяслав, Полонне, Староконстантинів, Сатанів, Меджибіж, Зіньків, Панівці, Жванець, Бар, Шаргород, Буша зберегли сьогоднішні Хмельницька і Вінницька області. Безумовно провідна роль у цьому ряді належить місту Кам'янець-Подільський. Через територію Поділля проходили величезні польські фортечно-замкові XVI-XVII ст. фортифікаційні (оборонні) лінії [2].
Формування воєнно-фортифікаційних ландшафтів зумовлено особливостями структури натуральних: в одному випадку при будівництві замків використовувалися підняття (кряжі, височини, урвища), коли самі споруди ставали ніби органічним продовженням ландшафтного комплексу, його природною основою (Кам’янець-Подільський, Кременець, Меджибіж), де важко провести межу між натуральними й антропогенними ландшафтними комплексами; у другому випадку, коли будівництво велося на рівнині, де головну роль в ландшафті виконували горизонталі (миси на річках), вертикальні розчленовування замків їм протистояли. У результаті виникала інша якість: рівнинний ландшафт дозволяв відчути структуру воєнно-фортифікаційного, а самі замки збагачували ландшафтний комплекс, контрастуючи з ним.
Формування воєнно-фортифікаційних ландшафтів зумовлено особливостями структури натуральних: в одному випадку при будівництві замків використовувалися підняття (кряжі, височини, урвища), коли самі споруди ставали ніби органічним продовженням ландшафтного комплексу, його природною основою (Кам’янець-Подільський, Кременець, Меджибіж), де важко провести межу між натуральними й антропогенними ландшафтними комплексами; у другому випадку, коли будівництво велося на рівнині, де головну роль в ландшафті виконували горизонталі (миси на річках), вертикальні розчленовування замків їм протистояли. У результаті виникала інша якість: рівнинний ландшафт дозволяв відчути структуру воєнно-фортифікаційного, а самі замки збагачували ландшафтний комплекс, контрастуючи з ним.
Сучасний стан белігеративних ландшафтів Поділля викликає занепокоєння. Багато з них потребують негайної реставрації та відбудови. Незначна кількість замків використовується як музеї або туристичні об'єкти. Проте велика кількість пам'яток використовується не за призначенням або занепадає. Такий стан з охороною пам'яток історії та культури є наслідком багатьох причин, головна з яких – відсутність науково-методичної програми дослідження, реставрації, пристосування та експлуатації пам'яток у сучасних умовах [1].
Белігеративні ландшафти, серед яких виділяються середньовічні замки і фортеці, інші оборонні споруди технічний стан яких задовільний, необхідно використовувати для сучасних потреб. Внаслідок дослідження замкових комплексів Поділля, вивчення матеріалів товариства охорони пам'яток історії та культури встановлено, що ці пам'ятники використовуються як різні музеї, заклади відпочинку і туризму, культурно-освітні установи, навчальні заклади, лікарні і санаторії, інтернати для престарілих, спортивні споруди, проектні організації, виробничі підприємства, виправно-трудові колонії, військові частини, склади. Значна частина замків пристосована під різні музеї. Організація музеїв – найдієвіший засіб фізичного і морального збереження пам'яток історії та культури. Технологія музеїв у більшості випадків дає змогу максимально зберегти об'ємно-планувальні структури пристосованих будівель і споруд замкових комплексів.
З кожним роком кількість ландшафтних комплексів військового генезису зменшується, проте їх значення для пізнання історії заселення регіону етносами, – зростає. Разом з тим, серед антропогенних ландшафтів комплекси, сформовані в процесі воєнних дій, ландшафтознавцями досліджені недостатньо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий